Малі епічні жанри за свідченням самих письменників належать до найскладніших літературних форм, тому що в межах невеликого за обсягом твору треба вмістити так багато: глибину психологічної напруги, особливу концентрацію думки, новизну творчих прийомів і т. д. Розтягувати завжди легше ніж стискати (тому то в нас так багато літературного сурогату) і це ущільнення до вибуховості під силу тільки справжнім майстрам. Василь Трубай один із них.
Бібліотекарі Обухівській районній бібліотеці для дітей Малишева О.І. та Нечай М.М. напередодні ювілею нашого земляка, підготували та провели в рамках Всеукраїнського тижня дитячої та юнацької книги літературне знайомство під назвою «Василь Трубай: В гармонії зі світом та собою». Захід відвідали учні 8-9 класів Обухівських навчальних закладів: ЗОШ №2 та гімназії ім. В.О.Мельника.
Трубай Василь Володимирович – прозаїк, поет, кінодраматург, публіцист, художник. Так-би мовити – різносторонньо обдарований чоловік, «життєві захоплення» якого засвідчують, що талант його проріс з реального ґрунту сільського життя, а орієнтиром для нього є саме життя з його реаліями.
Народився Василь Володимирович Карасьов (а це його справжнє прізвище) 6 червня 1952 року в селі Яблунівці Кагарлицького району Київської області.
Середню школу закінчив у селі Пиях Миронівського району. З 1968 по 1974 рік навчався в Мурманській морській Академії, отримав спеціальність судового інженера-електромеханіка та ходив у море ловити рибу на риболовецьких траулерах. Тоді ж і почав писати перші оповідання.
У 1978 році доля закинула його в наш край і він оселяється в селі Трипілля. Працював начальником зміни на залізниці, вантажником, сторожем на Трипільській ТЕС, заступником редактора Обухівського районного тижневика "Приватна газета". З того часу дуже багато уваги приділяв літературі: писав вірші, прозу, кіносценарії. Друкується в різних українських та зарубіж¬них часописах, його твори озвучуються на радіо, за його кіносценаріями знімають художні фільми.
В 1995 р. Василя Володимировича приймають у Національну спілку письменників України, а з 2003 року він працює викладачем кінодраматургії у Київсько¬му державному університеті театру, кіно і телебачення їм. І. Карпенка-Карого.
Ось як характеризує Василя Трубая його рідний брат – історик, краєзнавець, письменник, літературознавець Михайло Володимирович Карасьов в літературно – критичній статті «Слово про брата»: «Бог, котрий всередині нас, в одних ховається під темними гли¬бинами свідомості - це люди розумні, але потайні й нещирі. З них виходять політики і бізнесмени. В інших підсвідоме переважає ро¬зум, вони прості, нестримані та емоційні. В них Бог підходить до поверхні й проступає крізь світлу оболонку душі. Такі люди стають митцями. До цієї когорти належить мій молодший брат Василь Трубай.
Він почав писати доволі пізно. Йому було уже тридцять, коли районна газета «Зоря Жовтня» надрукувала першу маленьку новелу «Грушки». Вона й сьогодні є моєю улюбленою річчю в братовій твор¬чості. Цупка і незламна душа старого діда з «Грушок» для мене - віддзеркалення глибинних підвалин українського духу, який немож¬ливо викорінити чи зруйнувати.»
Його перший друкований твір-новела "Грушки", поба¬чив світ в Обухівській районній газеті "Зоря Жовтня" 24 вересня 1983 року. Потім вийшли з-під його пера такі збірки: оповідання "Кінець світу (1995), книж¬ка зорової поезії "Зґвалтування реальності" (1997), художньо-документальна проза "Я не можу не бути" (1999), збірка оповідань "Все просто" (2003) та «Натюрморт з котами» (2014).
У рецензії до передмови книги «Натюрморт з котами», відомий український новеліст Василь Портяк пише: «Трубай – письменник не гладкопису. В сенсі емоційного ладу. Нерідко він жорсткий і навіть непощадний. Але, прочитавши книжку повернімося до її початку. І дістанемо надію, що ми ще, може, не пропащі. «У творах автора всюди розставлені запекло заворожені замки і пастки, і для того, щоб їх (твори) зрозуміти, потрібен код-відмикач». І це справді так. Новели Трубая не порівняєш із картинами Шишкіна. Це скоріше Босх чи Сальвадор Далі, твори яких несуть у собі загадки, змушують задуматися. До речі, варто відзначити, що саме останні фрази в творах автора, як правило, несуть найбільше навантаження, є ключем до потаємного смислу сказаного. Герої творів Василя Володимировича, різнопланові. Автор пильно приглядається до них, дошукується гуманістичних глибин, справжньої людяності. Це не літературні персонажі, а живі люди, які прагнуть зрозуміти світ, себе в цьому світі.
Василь Трубай є також автором сценаріїв художніх фільмів: "Посилка для Маргарет Тетчер" (1990), "Вперед, за скарбами гетьмана!" (1992), "Сто тисяч за кохання" (2000), "Мумія" (2003), "Та¬рас Бульба" (2005), «Що з нього буде?» (2013). Твори пана Василя перекладалися російською, німецькою, чесь¬кою та англійською мовами.
В 1997 році Василь Володимирович приймає участь в першій міжнародній конференції поетів-візуалістів світу в Едмонтоні (Канада, 1997).
Він є володар Гран-прі всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п'єс "Коронація слова" (2000) за кіносце¬нарій "Сто тисяч за кохання", та лауреатом літературних премій: імені Г. Косинки 2003 р. та імені Тодося Осьмачки у 2014 році за книгу оповідань «Натюрморт з котами».
В 2015 році з під його пера виходить книга біографічно-художніх досліджень «Перше кохання Андрія Малишка».
Василь Володимирович в 1997 році очолив Обухівську районну літературну студію ім. А.С.Малишка та є редактором і видавцем альма¬наху Обухівських літераторів "Дівич-Гора", та цілого ряду книг місцевих авторів. Він виплекав цілу плеяду молодих літераторів нашого краю. А в 2000 році створює Обухівське літературно-мисте¬цьке Братство, яке об'єднує в собі кращі літературні та мистецькі сили Обухівшини. За період свого існування Братство провело безліч творчих вечорів, виставок, презентацій.
У 2001 році він становиться ініціатором заснування районної мистецької премії ім. Гнипів (меценатами її виступили вихідці з Обухова, а нині громадяни США Марія та Іван Гнипи.), започаткував щорічну районну виставку-фестиваль «Халепянські вернісажі», а також є автором герба Обухівського району. Ця людина дуже ініціативна, у неї безліч ідей,планів, проектів, вона прислужується розвиткові творчого потенціалу Малишкового краю, а талант у Василя Володимировича справді непересічний, щедрий і плодовитий. Він розкривався впродовж десятиліть, широчінь і глибина його воістину захоплюють, вселяють впевненість у тому, що з часом, попри буревії та грози, не зміліють життєдайні джерела творчих набутків письменника, і з-під його невтомного пера з'являтимуться все нові й нові філософські, психологічно-реалістичні, сповнені глибокого символізму новели, повісті та оповідання. І він продовжуватиме дарувати їх нам, як робив і робить це нині. Завдяки Василеві Володимировичу Обухівщина займає одне з чільних місць на літературно-мистецькій мапі України.
