ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
(Інформаційний огляд літератури До Дня Соборності України)
Для усвідомлення усіх здобутків і втрат українського народу в духовній сфері упродовж його надзвичайно складної історії, а також його внеску в загальнолюдську скарбницю культури і науки, важливо замислитись над словами свою працю, таланти, гроші на службу другим народам». Історія показує, що лише в радянський період біля п’ятисот синів та дочок України здобули за кордоном високе поцінування своєї праці для розвитку науки та культури в інших країнах – від Західної Європи до Китаю та Японії. На жаль про абсолютну більшість з них мало хто з наших сучасників і земляків міг почути чи почитати. Як правило, відомо є лише про 10 - 20 прізвищ. Якщо говорити про представників природничих і точних наук, то найбільш замовчуваним слід назвати прізвище Пулюя Івана Павловича. Так вже склалося, що його наукова праця пов’язана в основному з Прагою та Віднем, а не з Україною чи Росією, тому усі ми не мали змоги на шкільних уроках фізики дізнатись про цього видатного вченого.
Численні зарубіжні публікації свідчать про популярність в Чехословаччині та Австрії імені Івана Пулюя – як талановитого й невтомного фізика, електротехніка, педагога, та громадського діяча, публіциста та перекладача. Промовистими є слова Вільгельма Формана з його виступу в програмі австрійського радіо, присвяченій 50-річчю від дня смерті І. Пулюя: «Професор Іван Пулюй був не тільки надзвичайним фізиком Австро-Угорщини, але він належав до тих, хто в другій половині ХІХ-го та початку ХХ-го століть формував світ.»
Яким же був життєвий та творчих шлях вченого?
Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 року на Тернопіллі в сім’ї землероба. Батько майбутнього вченого Павло - певний час бургомістр містечка Гримайлова, був людиною освіченою і авторитетною у місцевого населення. Закінчивши Тернопільську гімназію, Іван Пулюй поступає в 1864 році на теологічний факультет Віденського університету, одночасно відвідує лекції з математики, фізики, та астрономії філософського факультету того ж університету. Ці науки так захопили його, що по закінченню курсу богослов’я, він замість вигідного сану священика обирає, всупереч волі батьків, скромне звання студента філософського факультету Віденського університету.
Завершивши в 1872 році навчання, працює деякий час асистентом експериментальної фізики, а з 1873 по1875 роки – асистентом-викладачем кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії у місті Фіуме (тепер Рієка) в Хорватії. За короткий час молодий вчений здобував авторитет і підняв роботу фізичної лабораторії на високий рівень. Восени 1875 року він виїздить до Страсбурга, щоб вивчати в університеті нову галузь науки – електротехніку. Там в той час працював відомий експериментатор Август Кундт, а також ровесник Пулюя – Рентген, ім’ям якого будуть названі промені, відкриті Пулюєм. В 1876 році Пулюй здобув ступінь доктора філософії (спеціалізація з фізики) і повертається до Відня. Він читає в Віденському університеті лекції з нового на той час предмета – молекулярно-кінетичної теорії газів та механічної теорії тепла.
Матеріальна скрута примушує змінити напрямок його наукової діяльності: він активно працює над проблемами електротехніки. В 1882 році обіймає посаду технічного директора електротехнічного бюро у Відні, потім працює технічним консультантом однієї з промислових електротехнічних фірм і директором фабрики електроламп власної конструкції. Привернувши до себе увагу винаходами та апаратами, одержує в 1884 році посаду професора експериментальної та технічної фізики у Німецькій технічній школі у Празі, де й працював до виходу на пенсію. Був державним радником з електротехніки Чехії і Моравії. В 1916році йому запропонували посаду міністра освіти Австрії, від якої він відмовився за станом здоров'я.
Праці І.Пулюя з фізики послужили утвердженню атомістичної теорії будови речовини, наблизили знамените відкриття так званих ікс-променів та електрона, сприяли становленню Х-променелогії як науки, а його наукові гіпотези стосовно механізму виникнення й природи катодних та Х-променів випередили загальний рівень тогочасних наукових уявлень. Це було за 14 років до дослідів Рентгена і винайдення рентгенівської трубки. Він суттєво розширив знання та властивості Х-променів, уперше науково описав і здійснив їх практичне застосування в медицині. Сконструйовані ним апарати були відзначені найвищими нагородами на всесвітніх і міжнародних виставках, винаходи з електротехніки й телефонії запатентовано в багатьох країнах Європи, а теоретичні праці з електродинаміки змінних струмів лягли у фундамент окремих розділів теоретичних основ електротехніки.
Наукові праці та винаходи Івана Пулюя, його політична і громадська діяльність роблять його нашим сучасником. Він був із плеяди вчених, які в ХІХ сторіччі заклали фундамент новітніх природознавчих дисциплін, і водночас працював для єдності України, об’єднання навколо Києва - міста особливого соборного звучання. Він стверджував, що Україна була і є державою – єдиною спадкоємницею княжої доби з часів Володимира Великого, однією з найбільших країн, яку пам’ятає історія. Але, на жаль, «відколи Україна з’єдналася з Московським царством, постала Росія завдяки багатствам Землі нашої і мускульній силі українського народу якимсь дивом перед Європою і перед цілим світом».
Хоча все своє доросле життя Пулюй жив і працював за кордоном, він не втрачав зв’язків з вітчизною і робив все, що міг, для допомоги своїм землякам. Ще навчаючись у гімназії Іван Пулюй засновує молодіжний гурток для вивчення і популяризації української історії й літератури та для піднесення національної свідомості народу. Будучи студентом Віденського університету, він розробляє українською мовою підручник геометрії, а після відомого Емського указу 1876 року публікує за кордоном статті на захист української мови. У 1867 році Іван Пулюй організував у Відні культурно-пропагандистське товариство «Січ», студентське земляцтво «Українська громада» та ін. Він постійно читав студентам-українцям лекції з різних предметів. Живучи за кордоном, Пулюй разом з галичанами боровся за створення у Львові українського університету. А останньою публікацією Івана Пулюя була книжка німецькою мовою «Україна та її міжнародне політичне значення» (1915).
Іван Пулюй близько причетний до ще однієї, дуже важливої загальнонаціональної справи –до українського перекладу Біблії. Будучі поліглотом, теологом і знавцем класичних мов, він разом з видатними письменниками Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуй-Левицьким десятки років працював над перекладом українською мовою та виданням Біблії. Частинами цей переклад видавався в різні роки, перше повне видання Біблії здійснено у Відні в 1903 – му році.
Із початком Першої світової війни Іван Пулюй разом з іншими українськими громадськими діячами заснував у Празі Комітет допомоги українським біженцям із Галичини, окупованої російськими військами, а також пораненим воякам і військовополоненим українцям, які воювали в складі протиборчих армій.
Уперше статті І.Пулюя були надруковані українською мовою у книзі «Іван Пулюй. Збірник праць» за загальною редакцією професора Василя Шендеровського. Чому ці статті є актуальними, хоч написані вони сто років тому? В одному з текстів дослідник висловив нове бачення регіонального та глобального геополітичного місця України, його впливу на стабілізацію політичного становища в Східній та Центрально-Східній Європі. А твердження «Самостійність України, в нашому глибокому переконанні, є ключем для досягнення миру в усій Європі» стало відтоді сутністю геополітичної концепції. 100 років тому Іван Пулюй усвідомив роль України в історії Європи, показував її сутність як європейської держави. І саме Пулюй чи не вперше до стихійної сили української ідеї додав свою інтелектуальну, емоційну й вольову енергію і показав її значення для всієї Європи. Переконання вченого про те, що для побудови Незалежної Української держави потрібен духовний та інтелектуальний зліт нації, підтверджені сьогодні, останнім ходом подій. Прикметно, що останні дні Івана Пулюя були осяяні зорею свободи, що нарешті засвітила його рідному народові. Виснажене невтомною працею серце вченого зупинилося 31 січня 1918 року, через кілька днів після проголошення незалежної УНР, про яку він мріяв.
Якщо вас зацікавила доля вченого і ви хочете більше пізнати про нього, пропонуємо вам наступну літературу:
Численні зарубіжні публікації свідчать про популярність в Чехословаччині та Австрії імені Івана Пулюя – як талановитого й невтомного фізика, електротехніка, педагога, та громадського діяча, публіциста та перекладача. Промовистими є слова Вільгельма Формана з його виступу в програмі австрійського радіо, присвяченій 50-річчю від дня смерті І. Пулюя: «Професор Іван Пулюй був не тільки надзвичайним фізиком Австро-Угорщини, але він належав до тих, хто в другій половині ХІХ-го та початку ХХ-го століть формував світ.»
Яким же був життєвий та творчих шлях вченого?
Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 року на Тернопіллі в сім’ї землероба. Батько майбутнього вченого Павло - певний час бургомістр містечка Гримайлова, був людиною освіченою і авторитетною у місцевого населення. Закінчивши Тернопільську гімназію, Іван Пулюй поступає в 1864 році на теологічний факультет Віденського університету, одночасно відвідує лекції з математики, фізики, та астрономії філософського факультету того ж університету. Ці науки так захопили його, що по закінченню курсу богослов’я, він замість вигідного сану священика обирає, всупереч волі батьків, скромне звання студента філософського факультету Віденського університету.
Завершивши в 1872 році навчання, працює деякий час асистентом експериментальної фізики, а з 1873 по1875 роки – асистентом-викладачем кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії у місті Фіуме (тепер Рієка) в Хорватії. За короткий час молодий вчений здобував авторитет і підняв роботу фізичної лабораторії на високий рівень. Восени 1875 року він виїздить до Страсбурга, щоб вивчати в університеті нову галузь науки – електротехніку. Там в той час працював відомий експериментатор Август Кундт, а також ровесник Пулюя – Рентген, ім’ям якого будуть названі промені, відкриті Пулюєм. В 1876 році Пулюй здобув ступінь доктора філософії (спеціалізація з фізики) і повертається до Відня. Він читає в Віденському університеті лекції з нового на той час предмета – молекулярно-кінетичної теорії газів та механічної теорії тепла.
Матеріальна скрута примушує змінити напрямок його наукової діяльності: він активно працює над проблемами електротехніки. В 1882 році обіймає посаду технічного директора електротехнічного бюро у Відні, потім працює технічним консультантом однієї з промислових електротехнічних фірм і директором фабрики електроламп власної конструкції. Привернувши до себе увагу винаходами та апаратами, одержує в 1884 році посаду професора експериментальної та технічної фізики у Німецькій технічній школі у Празі, де й працював до виходу на пенсію. Був державним радником з електротехніки Чехії і Моравії. В 1916році йому запропонували посаду міністра освіти Австрії, від якої він відмовився за станом здоров'я.
Праці І.Пулюя з фізики послужили утвердженню атомістичної теорії будови речовини, наблизили знамените відкриття так званих ікс-променів та електрона, сприяли становленню Х-променелогії як науки, а його наукові гіпотези стосовно механізму виникнення й природи катодних та Х-променів випередили загальний рівень тогочасних наукових уявлень. Це було за 14 років до дослідів Рентгена і винайдення рентгенівської трубки. Він суттєво розширив знання та властивості Х-променів, уперше науково описав і здійснив їх практичне застосування в медицині. Сконструйовані ним апарати були відзначені найвищими нагородами на всесвітніх і міжнародних виставках, винаходи з електротехніки й телефонії запатентовано в багатьох країнах Європи, а теоретичні праці з електродинаміки змінних струмів лягли у фундамент окремих розділів теоретичних основ електротехніки.
Наукові праці та винаходи Івана Пулюя, його політична і громадська діяльність роблять його нашим сучасником. Він був із плеяди вчених, які в ХІХ сторіччі заклали фундамент новітніх природознавчих дисциплін, і водночас працював для єдності України, об’єднання навколо Києва - міста особливого соборного звучання. Він стверджував, що Україна була і є державою – єдиною спадкоємницею княжої доби з часів Володимира Великого, однією з найбільших країн, яку пам’ятає історія. Але, на жаль, «відколи Україна з’єдналася з Московським царством, постала Росія завдяки багатствам Землі нашої і мускульній силі українського народу якимсь дивом перед Європою і перед цілим світом».
Хоча все своє доросле життя Пулюй жив і працював за кордоном, він не втрачав зв’язків з вітчизною і робив все, що міг, для допомоги своїм землякам. Ще навчаючись у гімназії Іван Пулюй засновує молодіжний гурток для вивчення і популяризації української історії й літератури та для піднесення національної свідомості народу. Будучи студентом Віденського університету, він розробляє українською мовою підручник геометрії, а після відомого Емського указу 1876 року публікує за кордоном статті на захист української мови. У 1867 році Іван Пулюй організував у Відні культурно-пропагандистське товариство «Січ», студентське земляцтво «Українська громада» та ін. Він постійно читав студентам-українцям лекції з різних предметів. Живучи за кордоном, Пулюй разом з галичанами боровся за створення у Львові українського університету. А останньою публікацією Івана Пулюя була книжка німецькою мовою «Україна та її міжнародне політичне значення» (1915).
Іван Пулюй близько причетний до ще однієї, дуже важливої загальнонаціональної справи –до українського перекладу Біблії. Будучі поліглотом, теологом і знавцем класичних мов, він разом з видатними письменниками Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуй-Левицьким десятки років працював над перекладом українською мовою та виданням Біблії. Частинами цей переклад видавався в різні роки, перше повне видання Біблії здійснено у Відні в 1903 – му році.
Із початком Першої світової війни Іван Пулюй разом з іншими українськими громадськими діячами заснував у Празі Комітет допомоги українським біженцям із Галичини, окупованої російськими військами, а також пораненим воякам і військовополоненим українцям, які воювали в складі протиборчих армій.
Уперше статті І.Пулюя були надруковані українською мовою у книзі «Іван Пулюй. Збірник праць» за загальною редакцією професора Василя Шендеровського. Чому ці статті є актуальними, хоч написані вони сто років тому? В одному з текстів дослідник висловив нове бачення регіонального та глобального геополітичного місця України, його впливу на стабілізацію політичного становища в Східній та Центрально-Східній Європі. А твердження «Самостійність України, в нашому глибокому переконанні, є ключем для досягнення миру в усій Європі» стало відтоді сутністю геополітичної концепції. 100 років тому Іван Пулюй усвідомив роль України в історії Європи, показував її сутність як європейської держави. І саме Пулюй чи не вперше до стихійної сили української ідеї додав свою інтелектуальну, емоційну й вольову енергію і показав її значення для всієї Європи. Переконання вченого про те, що для побудови Незалежної Української держави потрібен духовний та інтелектуальний зліт нації, підтверджені сьогодні, останнім ходом подій. Прикметно, що останні дні Івана Пулюя були осяяні зорею свободи, що нарешті засвітила його рідному народові. Виснажене невтомною працею серце вченого зупинилося 31 січня 1918 року, через кілька днів після проголошення незалежної УНР, про яку він мріяв.
Якщо вас зацікавила доля вченого і ви хочете більше пізнати про нього, пропонуємо вам наступну літературу:
- Аксіоми для нащадків: Українськи імена у світовій науці: Зб. Нарисів. / Упоряд. і передм. О.К.Романчука. , Львів – Каменяр – 1991. – 246с.
- Шаров І. Вчені України. 100 видатних імен. / Ігор Шаров. // К.: - Артек – 2006 – 478с.
- Кільпякова В. Доля вченого в долі України.[Наш сучасник Іван Пулюй]./Вікторія Кільпякова.//Журавлик – 2012 - №3 - с.14-15.
- 4. Кушерець В. Фізик української ідеї: до 170-річчя від дня народження науковця і громадського діяча Івана Пулюя. / Василь Кушерець // Україна молода – 2015 - № 15 – с.10-11.